Хлопець із хутора Ягідний під Краснопіллям, чий «Крик з могили» видали одночасно в Балтиморі, Парижі й Торонто: невідома історія Миколи Холодного

Двадцять п’ятого березня 2006 року в місті Остер на Чернігівщині, біля автостанції, ховали шістдесятисемирічного чоловіка. На цвинтарі зібралися восьмеро: голова Чернігівської спілки письменників, директор обласної бібліотеки, мер Остра, троє знайомих, друг, який привіз труну власною «Нивою». Витрати взяв на себе комунгосп. Тіло пролежало у квартирі на вулиці Богдана Хмельницького, 60, понад два місяці – сусіди скаржилися на запах, міліція довго не наважувалася виламати двері. На могилі поставили хрест із табличкою: Микола Костянтинович Холодний, поет, 1939–2006. Народився на хуторі Ягідний при селі Краснопілля Коропського району.

Хутір Ягідний і вибух снаряду

Микола Холодний народився 31 липня 1939 року на хуторі Ягідний при селі Краснопілля Коропського району. Через два роки почалася війна. Фронт пройшов через Чернігівщину двічі – у вересні 1941-го німці взяли Короп, у вересні 1943-го його звільнили. Хутори Коропщини залишилися всипані боєприпасами – їх знаходили в полях ще роки після перемоги. Один із таких знайдених снарядів вибухнув у руках малого Миколи. Півобличчя – назавжди в шрамах. Зі шрамом і прийшов до школи.

У п’ятому класі, 1949 року, написав і розклеїв у школі листівку: «Сталін помер. Люди моляться Богу». Це був перший задокументований акт спротиву. Сталін був живий. Тривога в учительській, попередження, але одинадцятирічного хлопця не «прибрали» – у тому самому 1949-му надіслав свої вірші Павлові Тичині. Класик відповів і оформив дитині передплату газети. 1955 року виключений зі школи – формально «за намагання завести вуса». Холодний пізніше скаже про себе фразою, яка стане заголовком найбільшої статті про нього: його, як він жартував, «переїхав трактор». Тих, хто бачив його шрами зблизька, ця версія влаштовувала.

Київський університет і виключення

1961 року Холодний вступив на філологічний факультет Київського університету імені Шевченка. На той час у Києві вже зароджувався клуб творчої молоді «Сучасник» – головний майданчик шістдесятників. Він став його учасником з 1962-го. У грудні того ж року з’явилася перша рукописна збірка – «Червоний сон». Іван Дзюба написав на неї позитивну рецензію. Видавництво зняло її з плану.

П’ятого грудня 1965 року Холодного виключили з п’ятого курсу. Привід – критичний виступ на обговоренні роману професора Арсена Іщука «Вербівчани», який висували на Шевченківську премію. Через два роки поновився, перевівся до Одеси й закінчив філфак Одеського університету імені Мечникова 1968-го. Виключення з Київського університету скасували аж у лютому 1993-го – через двадцять вісім років.

Франко, 1966-й. Лук’янівка

Двадцять восьмого травня 1966 року, у п’ятдесяту річницю смерті Івана Франка, біля київського пам’ятника поетові Микола Холодний читав уголос «Монолог Франка» і «Собаки». Текстів, які жодне видавництво в Україні ніколи не пропустило б. До нього підійшли. Заарештували. П’ятнадцять діб у Лук’янівській в’язниці, голодування. Після звільнення в нього забрали київську прописку – за двадцять чотири години винайняв чужий куток, перебрався, оформився в когось на роботу. Так почалося доросле життя поета без міста.

Львів і «Скриня». Чубай

У 1971-му близький друг Холодного, львівський поет Григорій (Грицько) Чубай, влаштував йому поїздку до Львова. Холодний дістався туди військовим літаком – домовився з пілотами в обмін на колгоспні яблука з-під Яготина. У Львові того ж року взяв участь у самвидавському альманасі «Скриня» – разом із Чубаєм, Олегом Лишегою, Миколою Рябчуком, Орестом Яворським. Після першого випуску КДБ розгромив групу.

У ці роки Холодний переховувався в Києві – на квартирах Василя Стуса, Івана Миколайчука, Дмитра Павличка, Віктора Некрасова. Жодного офіційного даху над головою, ніяких документів, постійні переїзди. У Львові читав свої вірші просто з-за столу кнайпи «Старий Львів» на вулиці Валовій – без оголошень, на весь зал.

«Крик з могили», 1969

1969 року у самвидаві з’являється збірка «Крик з могили. Захалявні вірші з України». П’ятдесят три сторінки. Без прізвища автора. Передмова Юрія Бойка. Вийшла одночасно у Балтиморі, Парижі й Торонто – у видавництві «Смолоскип» Осипа Зінкевича, заснованому в пам’ять Василя Симоненка. Як рукопис потрапив на Захід, у відкритих джерелах точно не зафіксовано – самвидав ішов через дипломатів, моряків, туристів.

Реакція в Києві була такою, що Холодний остаточно мусив залишити столицю. Формулювання у звинуваченні звучало так: «З усього, що дороге і святе для радянської людини, цей поет іронізує, глузує і зубоскалить». Серед його віршів того часу – «Я все сказав, і смолоскипами / колись мої палатимуть слова».

1972. Арешт, каяття, маніфест «ЧУМА»

Двадцятого лютого 1972 року Холодного заарештували в Києві. Стаття 62 частина 1 Кримінального кодексу УРСР – «антирадянська агітація і пропаганда». Слідчий – Л. Берестовський. Це була друга хвиля «генерального погрому» шістдесятників: у січні-серпні 1972 року заарештували Стуса, Світличного, Сверстюка, Дзюбу, Чорновола, Калинця.

Холодний пройшов слідство по-іншому. Сьомого липня 1972 року «Літературна Україна» опублікувала його лист із визнанням провини. У листі він назвав «дисидентів, які його збили з пуття». Звільнили його з-під слідства за день до публікації – 6 липня. Реального терміну не отримав. Натомість – адміністративне вислання з Києва під нагляд КДБ.

Серед шістдесятників Холодному цього не пробачили. Найвідоміша епіграма Василя Стуса, що поширювалася в самвидаві, була присвячена саме йому: «Колись Холодний свині пас / і пах від смороду та поту. / Цей поетичний льовеляс / вкраїнську оббрехав Голготу». До кінця життя ця епіграма визначатиме його репутацію.

У серпні того ж 1972-го – вже після каяття – Холодний написав авангардистський маніфест «В одному вагоні, але не в одному ешелоні». Спробу заснувати літературну асоціацію «ЧУМА» – «Чуєте? Ми – авангардисти!». Об’єднання не відбулося.

Вінниця, Остер, психлікарня

З 1972 по 1976 рік Холодний жив у Вінниці – працював учителем. 1974 року заснував там «Студію Устима Кармалюка». У липні 1976-го переїхав до Остра Чернігівської області. Квартира на вулиці Богдана Хмельницького, 60. Викладав у школах сіл Козелеччини, недовго працював завідувачем відділу в краєзнавчому музеї – у листопаді 1976-го його звільнили «за націоналізм». Звільнення повторювалися. У квітні 1982 року Холодного на десять діб примусово помістили в психіатричну лікарню.

Друкуватися у Радянському Союзі він не міг. 1979 року в Римі під егідою українських діаспорних видавців вийшла його збірка «Про душу в пісні та про пісню в душі» – за неї Холодний отримав Почесну премію Ватикану. У Мюнхені друкувався в журналі «Сучасність», у Парижі й Торонто – в інших діаспорних виданнях. На батьківщині його ім’я лишалося під замовчуванням.

Незалежність. Повернення рукописів

1987 року, ще до офіційної незалежності, Холодний ініціював будівництво церкви в одному з козелецьких сіл. 1989-го створив осередок Народного руху в Острі, підняв синьо-жовтий прапор над міськрадою – одним із перших на Чернігівщині. 1990-го став членом Міжнародної асоціації україністів. 1992-го Служба безпеки України повернула рукописи, вилучені КДБ у січні 1972-го – серед них дисертація «Народ крізь призму його мови», яку він захищав у двадцять два роки. 1993-го – членство в Національній спілці письменників. 1991-го реабілітований за справою 1972-го. У лютому 1999-го Київський міський суд скасував постанову про вислання з Києва.

У 1990-х і на початку 2000-х виходили його збірки: «Дорога до матері» (Київ, 1993) – перша книжка в незалежній Україні; «Усмішка Джоконди» (1995); «Голгофа Михайла Осадчого» (1996); поема-реквієм «Чорновіл» (Дрогобич, 2001). 1997-го отримав звання академіка Бу-Ба-Бу. 1998-го – премію імені Володимира Сосюри в Луганську. У 2005-му – Почесну грамоту Президії Верховної Ради. Вірші Холодного цитували з трибун, але до повного зібрання його творів справа так і не дійшла.

Січень-березень 2006

У середині грудня 2005 року Холодний сказав сусідам по будинку на Богдана Хмельницького, 60, що їде на Закарпаття. Зник. У січні почав з’являтися важкий запах. Сусіди викликали міліцію. Міліція приходила, обнюхувала двері, йшла. Аж двадцять третього березня 2006-го двері відчинили. Тіло знайшли на підлозі спальні в стані глибокого розкладу.

Судово-медична експертиза встановила: серцева недостатність, дата смерті – близько 1 лютого 2006. Альтернативні версії, які підтримували деякі знайомі: на тілі були синці, плями крові, у кімнаті – розкиданий мотузок, двері мали ознаки пошкоджень. Розслідування – формальне, без висновку. Двадцять п’ятого березня Миколу Холодного поховали на міському цвинтарі Остра. Прийшло вісім людей. Один із них, друг Микола Руско, привіз труну на власній «Ниві».

Хутір Ягідний сьогодні

Хутір Ягідний при селі Краснопілля Коропського району – місце, де народився Микола Холодний – і сьогодні існує на мапі Коропської громади. У Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України, у фонді №1348, заснованому 1998 року, зберігаються його рукописи, листи, машинопис «Крику з могили», особисті документи. Архів передав сам поет за вісім років до смерті. Усе, що залишилося після нього – у Києві. А починалося все тут, на хуторі Ягідний під Краснопіллям, з листівки про Сталіна, написаної рукою одинадцятирічного хлопця зі шрамами на півобличчя.

Джерела: Wikipedia UA – Холодний Микола Костянтинович; Енциклопедія сучасної України; Музей дисидентського руху Харківської правозахисної групи; УІНП – історичний календар, 31 липня; «Збруч» – «Поет, якого переїхав трактор»; ЦДАМЛМ України, фонд №1348; «Крик з могили» – Diasporiana; «Часопис РІЧ» – публікація про обставини смерті.

Світлини: з відкритих джерел, фотоматеріали Музею ХПГ і архівних публікацій.

P.S. Якщо у вас зберігаються старі фото Краснопілля, хутора Ягідний, школи, де навчався Микола Холодний, або родини Холодних – поділіться. Чекаємо на ваші листи через @mmedia_addnews_bot.