Короп. Щонеділі на центральній площі збираються люди. Вони тримають плакати, прапори з обличчями рідних, які зникли безвісти або потрапили в полон. Сьогодні родичі, друзі та знайомі воїнів збиралися вчергове

Короп. Щонеділі на центральній площі збираються люди. Вони тримають плакати, прапори з обличчями рідних, які зникли безвісти або потрапили в полон. Сьогодні родичі, друзі та знайомі воїнів збиралися вчергове.

Серед них — Валентина Ручка та Наталія Ручка. Мама та дружина захисника Петра Ручки, який вже понад рік не дає про себе знати. Приходить тільки в снах.

Петро Ручка зник 13 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу Авдіївки на Донеччині. Відтоді — жодного слова, жодної звістки. Його мама Валентина Василівна досі пам’ятає останні слова сина до дружини: “Ти мене чекай, і я повернуся. Тільки дуже жди.”

“Ми його чекаємо і підтримуємо. Їздимо на акції, мітинги — до Києва, до Кролевця. Спочатку було дуже важко, але на акціях ми знайшли підтримку таких самих, як ми. Там і познайомилися з Ольгою Гавриленко, домовилися виходити на акції у Коропі”, — розповідає Валентина.

Щотижня вони виходять з надією, що їхні голоси будуть почуті, що повернення їхнього сина, чоловіка і батька стане реальністю. Підтримка родичів, знайомих та небайдужих людей додає сил, але чекання виснажує.

“Вже рік і чотири місяці ми чекаємо на Петю, але жодної звістки не прийшло. Ми згадуємо його кожного дня. Донечка й син дуже сумують за татом. Ми всі дуже скучаємо за ним”, — каже дружина Наталія, не стримуючи сльози.

Таких історій, як у родини Ручки, на жаль, багато. Люди не втрачають надії та продовжують боротися за своїх рідних, бо мовчання вбиває, а чекання — випробовує на міцність.

youtu.be/lzj2yVHKhYs?si=lcLz0i-ZosKdN8JQ

Катерина База, «Місцеві медіа»