Читач закарпатського часопису «Український голос» у 1933 році розгортав число й натрапляв на сатиричний нарис, підписаний «Віллі Кейленк». Імʼя звучало як чиєсь чуже, західне, ледь не редакційний жарт. Усі сім літер того прізвиська є в прізвищі Куриленко – і людина, що ховалася за ним, народилася 25 квітня 1903 року за тисячу кілометрів на схід, у Коропі над Десною. Другий її псевдонім був іще відвертіший: Старий Кінь.
Родина Куриленків у Коропі була не з багатих. У Прокопія та Віри було троє синів – Михайло, Василь і Петро. Старшого, Михайла, віддали вчитися аж у Кролевець: міське училище він закінчив 1909 року, у двадцять чотири. Молодший Василь ходив уже до Коропської гімназії – так її називає Енциклопедія Сучасної України, і саме гімназією закінчується весь достеменно відомий коропський період його життя.
Тут варто зупинитися й розвести двох людей. Це не той Василь Куриленко, якого знають як археолога й краєзнавця з Мезина, – той жив у другій половині XX століття. Наш – із Коропа, з дат 1903–1942, і його дорога вела не на Десну, а від неї.
Містечко його дитинства мало 8587 жителів за переписом кінця XIX століття, півтори тисячі дворів і майже наполовину єврейське населення. Працювали цегельні й крохмальні заводи, млин, крупорушка. За три кілометри текла Десна, до Чернігова – 128 кілометрів, і сам Короп був волосним центром Кролевецького повіту Чернігівської губернії.
А потім прийшли 1918–1920 роки, коли влада в Коропі, за сухою формулою енциклопедії, «неодноразово змінювалася»; більшовицьку остаточно встановили в лютому 1919-го. Що саме робив у ті роки хлопець, якому щойно виповнилося пʼятнадцять, довідники не деталізують. Пишуть одне: брав участь у національно-визвольній боротьбі. І пишуть, чим це скінчилося: 1921 року він емігрував – спершу до Польщі, потім до Чехо-Словаччини.
Йому було вісімнадцять. Далі в його біографії Короп не згадується жодного разу.
Чехо-Словаччина двадцятих років давала українським емігрантам державні стипендії й дозволяла відкривати власні високі школи. 1922 року в чеських Подєбрадах заснували Українську господарську академію – вищу технічну школу з агрономічно-лісовим, інженерним та економіко-кооперативним факультетами. Більшість її кабінетів і лабораторій розмістили в старому замку короля Юрія Подєбрадського. За весь час до академії прийняли 786 студентів, звання інженера здобули 569.
Василь Куриленко був одним із девʼяноста двох, хто вийшов звідти лісівником. Він навчався на факультеті лісівництва в 1927–1932 роках. За біобібліографічним довідником української діаспори, до того він встиг ще й повчитися на математично-природничому відділі Українського високого педагогічного інституту імені Драгоманова в Празі.
Диплом лісівника він отримав – і поїхав не в ліс, а в місто, де українці щойно почали видавати власні газети.
1932 року Куриленко перебрався до Мукачева й прожив там сім років. Працював у видавництві «Уніо». Був активним членом «Просвіти» й «Української громади», грав у драматичній студії «Рідна нива» й в українському театрі «Нова сцена». Енциклопедія Сучасної України називає його одним із творців української преси на Закарпатті: він співпрацював із редакцією часопису «Свобода» й з учительським журналом «Світло».
І писав фейлетони. Саме на Закарпатті зʼявився Віллі Кейленк – підпис під сатиричними й гумористичними текстами в «Українському голосі». Назви збереглися разом із числами: «Свято в Білках» (1933), «Учителі (фотографії-моментики)», що йшли з продовженням через кілька чисел 1933-го й 1934-го, «Хто збанкрутував» (1934), «Рішив» (1937).
Він сміявся з учителів у краї, де вчительський журнал був однією з небагатьох українських трибун, – і сам-таки в тому журналі співпрацював. А поряд із фейлетонами лісівник Куриленко написав цілком серйозну річ: рецензію на розділ «Лісівництво» в «Українській Загальній Енцикльопедії». Диплом усе-таки став у пригоді – раз.
Мукачівський період уривається 1939 роком. Саме Мукачево відійшло до Угорщини ще раніше, у листопаді 1938-го, а в березні 1939-го впала й Карпатська Україна. За довідником української діаспори, 1940 року його тексти зʼявляються вже в «Краківських Вістях».
А далі його слід виринає в Косові на Гуцульщині – і тут біографія двох братів Куриленків сходиться востаннє.
Старший, Михайло, опинився в Косові ще на початку двадцятих: 1920 року він із родиною перейшов Збруч, а 1921 або 1922-го – джерела називають обидві дати – осів у гуцульському Косові, бо тяжко хворіла дружина. Він устиг побути депутатом Трудового конгресу України, директором гімназії в Камʼянці-Подільському, губернським комісаром Поділля. У Косові він зайнявся зовсім іншим: 13 вересня 1922 року разом із С. Григорцівим, В. Лаврівським і П. Рондяком заснував спілку «Гуцульське мистецтво», став її директором, а згодом заснував і очолив Косівську мистецьку школу. Щоб відродити старий український килим, Куриленко скуповував давні зразки по Галичині, відмовився від фабричної вовни й перейшов на ручне прядіння та рослинні барвники. Спілка протрималася до 1939 року.
У жовтні 1939-го, коли на Гуцульщину прийшла радянська влада, Михайла Куриленка заарештували за доносом – і випустили, бо на його захист виступили робітники спілки. На початку 1940-го заарештували вдруге. Подальша доля невідома.
Василь помер у Косові 4 червня 1942 року. Від туберкульозу. Йому було тридцять девʼять.
Чому він приїхав саме туди, жодне з відомих джерел не пояснює. Відомо тільки, що там двадцять років жила родина його старшого брата – і що самого брата на той час там уже не було. Некролог надрукували в «Українських вістях» того ж 1942 року, число 141. Знайти його сьогодні можна хіба в бібліотечному сховищі: у мережі його немає.
Не лишилося ні окремої книжки, ні зібрання, ні портрета, який можна відкрити в енциклопедії. Лишилися підписи в комплектах закарпатських часописів: Старий Кінь, Віллі Кейленк, і за кожним – коропський гімназист, який вибрався з містечка над Десною у вісімнадцять і не дожив до сорока. Людина, яка все життя писала під чужими іменами, з-під власного не лишила майже нічого.
Джерела:
Енциклопедія Сучасної України, стаття «Куриленко Василь Прокопович» (автор Л. В. Сніцарчук) – https://esu.com.ua/article-51872
Енциклопедія Сучасної України, стаття «Куриленко Михайло Прокопович» – https://esu.com.ua/article-51874
Енциклопедія Сучасної України, стаття «Короп» – https://esu.com.ua/article-5141
Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / упоряд. В. А. Просалової. Донецьк, 2012 (за викладом у Вікіпедії) – https://uk.wikipedia.org/wiki/Куриленко_Василь_Прокопович
Михайло Куриленко, депутат Трудового конгресу України – https://uk.wikipedia.org/wiki/Куриленко_Михайло_Прокопович
Діяльність спілки «Гуцульське мистецтво» у Косові у 20–30 роки ХХ століття, сайт міста Косова – https://kosivart.if.ua/2009/04/08/1120/
Українська господарська академія в Подєбрадах – https://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_господарська_академія
Світлини: з Вікісховища (Wikimedia Commons) та Національної бібліотеки у Варшаві
P.S. Якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Коропа – гімназії, вулиць, родин, які виїхали з містечка на початку 1920-х, – надсилайте їх на наш Telegram-бот: @mmedia_addnews_bot
«Наш Короп» / «Місцеві медіа»