Село Риботин дало світу людину, яка першою в імперії побачила, як ділиться клітина. А сам він перед смертю заповів рідному селу церкву

У селі Риботин на Коропщині стоїть велика біла Миколаївська церква, збудована 1904 року. Вона з’явилася за заповітом уродженця села — людини, яка за життя ніколи не була селянином, а стала професором Київського університету, заснувала там кафедру гістології, сконструювала перший вітчизняний мікротом і в 1878 році — одночасно з німецькими колегами Вальтером Флеммінгом та Вільгельмом Шлейхером — побачила в окулярі те, що сьогодні вивчає кожен школяр на уроці біології: непрямий поділ клітини. Його звали Петро Перемежко. Помер він за одинадцять років до того, як у його рідному селі, відповідно до його волі, встала мурована церква.

Миколаївська церква в Риботині, 1904 рік. Матеріальний пам’ятник Перемежка у рідному селі — збудована на кошти, які він заповів за життя. Діє й сьогодні. Wikimedia Commons, CC BY-SA

Петро Іванович Перемежко (12/24 липня 1833, Риботин — 27 грудня 1893 / 8 січня 1894, Київ) — український гістолог, засновник київської школи цитології, професор Університету Святого Володимира. Один із трьох-чотирьох європейських дослідників, які в 1878–1879 роках незалежно один від одного описали картину поділу тваринної клітини. Завідував кафедрою гістології, ембріології та порівняльної анатомії Київського університету понад двадцять років, у 1872–1876 роках був деканом медичного факультету.

Збіднілий дворянин із золотою медаллю

Родина Перемежків — збідніла дворянська, без маєтків і великих зв’язків. Ім’я батька в доступних джерелах не збереглося. Народився Петро в Риботині Кролевецького повіту Чернігівської губернії (нині село належить до Коропської селищної громади) 12 липня 1833 року за старим стилем — 24 липня за новим. Хлопця вчили вдома, потім віддали до Кролевецького повітового училища, далі — до Новгород-Сіверської гімназії, яку він закінчив 1854-го із золотою медаллю. Це відкрило йому безкоштовне місце на медичному факультеті Київського університету Святого Володимира. 1859 року закінчив «лікарем з відзнакою».

Далі — п’ять років відпрацювання в Казанській губернії. Три місяці міським лікарем у Лаїшеві. Дві роботи в Казанській лікарні. Чотири роки — лікар Казанської тюрми. В 1863-му захистив у Казанському університеті докторську дисертацію про розвиток посмугованих м’язів. А 1865-го отримав дворічне закордонне відрядження — 1600 рублів на рік.

Ось географія його стажування: Бонн — у лабораторії Макса Шульце, одного з фундаторів сучасної цитології; Цюрих — у Гайнріха Фрея; Відень — у Йозефа Гіртля, Ернста Брюкке і Саломона Штрікера. Це був вищий рівень європейської мікроскопії на той момент. Перемежко повернувся в Казань восени 1867-го приват-доцентом, а 1868-го його запросили до Київського університету одразу екстраординарним професором — організовувати нову кафедру.

Червоний корпус Київського університету Святого Володимира. Саме тут Перемежко від 1868 року і до 1891-го очолював кафедру гістології, ембріології та порівняльної анатомії. Wikimedia Commons, CC BY-SA

1878 рік: тритон і мікротом

Кінець 1870-х був періодом бурхливого розвитку цитології. Технічна передумова — винахід імерсійного об’єктива 1878 року, який довів роздільну здатність мікроскопів до двох десятих мікрометра. Це вперше дозволило побачити в клітині хромосоми під час поділу. В лабораторіях Європи майже одночасно кілька дослідників намагалися зрозуміти, що саме вони бачать.

У Києві Перемежко брав личинку тритона, вирізав із хвоста шматочок епідермісу і спостерігав під мікроскопом, як клітини діляться. Його стаття «Про поділ тваринних клітин» вийшла 1879 року в авторитетному німецькому журналі Archiv für mikroskopische Anatomie. Ще одна — того ж року, про поділ еритроцитів амфібій. У 1881-му — «Поділ клітинних ядер».

У той самий час у Німеччині Вальтер Флеммінг вивчав епідерміс личинки саламандри. Його перша публікація вийшла 1878-го, фундаментальна монографія з повним описом фаз поділу і термін «мітоз» — у 1882-му. Паралельно Вільгельм Шлейхер публікував власні спостереження. Нідерландський цитолог Едуард Страсбургер ще 1875 року описав поділ у рослинних клітинах.

Якщо чесно — Флеммінг став «головним» відкривачем мітозу в історії науки тому, що мав дві важливі переваги: анілінові барвники, які робили хромосоми видимими набагато яскравіше за звичайну мікроскопію, і послідовно зняв кадр-за-кадром фази поділу в одному типі клітин. Перемежко побачив те саме, але описав у загальніших термінах. У канонічному огляді історії мітозу, опублікованому в Nature Cell Biology 2001 року, Пауелец пише: «Кілька інших дослідників, таких як Шлейхер і Перемежко, публікували зображення хромосом у живих клітинах, але саме Флеммінг намалював численні стадії поділу однієї й тієї ж клітини». Це чесне місце Перемежка — не головного, але самостійного.

Мітоз клітин під сучасним флуоресцентним мікроскопом: хромосоми розходяться до полюсів. Цю саму картину — тільки в чорно-білому й без барвників — Перемежко бачив у Києві 1878 року в хвості личинки тритона. Wikimedia Commons, CC BY 2.0

А ось у чому Перемежко однозначно був першим — це мікротом. У тому самому 1878 році разом із механіком він сконструював перший у Російській імперії мікротом, прилад для приготування тонких зрізів тканини. Без нього сучасна гістологія просто не існує. Той, хто робить відкриття, часто будує для цього інструмент. Перемежко зробив і одне, і друге в один рік.

Щитоподібна залоза, гіпофіз і сателітні клітини

Мітоз — найвідоміша, але не єдина його наукова лінія. У 1866–1867 роках Перемежко опублікував серію робіт про будову гіпофіза. Ці статті заклали основи сучасного вчення про структуру залози. Ще раніше в докторській дисертації він описав мікросателітні клітини скелетних м’язів — тканинну структуру, значення якої змогли зрозуміти лише через майже сто років, у 1961-му, коли з’явилася електронна мікроскопія. У дослідженнях щитоподібної залози Перемежко одним із перших показав її ендокринну природу: описав іннервацію, фолікулярну будову, вікові зміни. Він не назвав її ендокринною — цей термін з’явився пізніше — але фактично дав основу для майбутньої ендокринології.

І вся ця робота йшла паралельно з викладанням. Перемежко написав розділи підручника «Основи до вивчення мікроскопічної анатомії людини і тварин» (1887–1888): «Вчення про клітину», «Тканина епітелію», «Система сечових органів». Підручник був основним в імперії. Серед його учнів у Київському університеті — Юхим Функе, Федір Ломинський, який отримав золоту медаль за дослідження поділу нервових клітин, Яків Якимович. Це й була «київська школа гістологів», яка проіснувала до революції й частково після неї.

Вальтер Флеммінг (1843–1905), німецький цитолог, увів у науку термін «мітоз» у 1882 році. У 1878-79 роках паралельно з Перемежком описував поділ клітин у саламандри. Wikimedia Commons, public domain

Заповіт на село

Перемежко очолював кафедру до 1891 року. За два роки до смерті пішов з посади — ймовірно, через здоров’я. Помер у Києві 27 грудня 1893-го за старим стилем, 8 січня 1894-го за новим. Похований на Байковому кладовищі, у середній частині головної алеї. В 1966 році могилу знищили — це був радянський тур упорядкування некрополів, під який попадало багато дореволюційних поховань, особливо тих, за якими не було кому доглядати.

А в Риботині 1904 року встала Миколаївська церква. Місцева вікіпедія формулює прямо: «Зведена за ініціативи нашого великого гістолога пана Перемежка». За десять років після його смерті. Це означає, що він заповів кошти на будівництво ще за життя — інший варіант пояснення важко уявити. Зберігся навіть переказ, що жінкам, які допомагали з будівництвом, «пан Перемежко власноручно дарував дуже гарні хустки» — малоймовірно буквально, бо він уже не жив, але деталь свідчить, що в пам’яті села Перемежко лишився як прижиттєвий благодійник, який потурбувався про рідне місце ще за життя.

Петро Іванович Перемежко (1833–1894). Єдиний відомий портрет, збережений у Вікіпедії. Wikimedia Commons, public domain

Що нам з цим робити сьогодні

Перемежко — рідкісний випадок, коли село на Коропщині має свого справжнього наукового уродженця світового рівня. Не «незалежного відкривача мітозу», як часом пишуть з радянської героїчної інерції, — а одного з чотирьох людей, які одночасно побачили найважливіший процес у живій клітині. Людину, що сконструювала перший імперський мікротом. Заснувала кафедру гістології Київського університету. Навчила покоління гістологів. І в кінці життя подумала про свою сільську церкву в Риботині — настільки, що передбачила гроші на її спорудження з імовірним випередженням власної смерті на одинадцять років.

У Національному медичному університеті ім. Богомольця в Києві пам’ятають про нього — бібліотека періодично публікує матеріали. У КНУ ім. Шевченка кафедра цитології офіційно визнає Перемежка засновником. У Національній академії медичних наук щороку 24 липня згадують. У Риботині — стоїть його церква. Цього достатньо для чесної пам’яті.

Один із наших.

Джерела

• Вікіпедія UA — Перемежко Петро Іванович
• Вікіпедія UA — Риботин
• Бібліотека НМУ ім. Богомольця — Перемежко П. І.
• Інститут геронтології НАМН — календар пам’яті
• Кафедра цитології КНУ ім. Шевченка
• Paweletz. Mitosis: a history of division — Nature Cell Biology, 2001
• Wang & Glotzer. A Brief History of Research on Mitotic Mechanisms, 2016
• Wikipedia EN — Walther Flemming
• Коропська громада — історична довідка

Світлини: Wikimedia Commons (public domain / CC BY / CC BY-SA).

«Наш Короп» / «Місцеві медіа»

P. S. У вас є старі фотографії Миколаївської церкви в Риботині — 1950-х, 1960-х, 1980-х років? Сімейні спогади про те, коли храм використовували не за призначенням у радянський час? Чи свідчення про родину Перемежків у Риботині? Надсилайте у наш Telegram-бот @mmedia_addnews_bot. Це історія однієї з найдивніших наукових доль Коропщини.