Сороковини Григорія Касьяненка: спогади
Сьогодні 40 днів, як Григорій Касьяненко, науковий співробітник Коропського меморіального музею Кибальчича, залишив цей світ. Директорка музею Тамара Гриценко згадує колегу з теплом і гіркотою в голосі: «Ми пропрацювали з ним 13 років, і кожен з цих років був сповнений світлими моментами. Григорій з родини інтелігентів, ще з дитинства привчений до книг. Він міг цитувати твори, пам’ятаю, як колись сім’ями відпочивали, діти грали в м’яч, а малий Григорій сидів з книгою. Він був щедрою душею, завжди запрошував гостей, хоча сам міг бути в скруті на той момент».
Як згадує Тамара Миколаївна, їхня робота в музеї була не просто професійною — вони були як одна велика сім’я, де вона була матір’ю, а Григорій — батьком. Дружба і підтримка були безцінними.
«У день космонавтики, на великому суботнику, він був як садівник на своїй садибі. Це місце було його територією, він завжди говорив, що це його спокій. І справді, Григорій любив садівництво, відчував себе там, як справжній господар, віддавав цьому свою душу. Крок за кроком він освоїв нові технології, навчився знімати відео, і навіть захопив цим багатьох колег. Проводив лекції, так захоплював своїми розопвідями та історіями, що про нього знають колеги з усієї України», – додає пані Тамара.
Його знання і любов до минулого захоплювали. Особливо це відчувала Руслана Мінакова, яка приїхала до музею з Вишеньок у серпні 2023 року. Вона пише: «Ми з подругою відвідали музей, і екскурсію нам проводив Григорій. Я була вражена його знаннями. Відчувалося, що він живе цим музеєм. В той день було дуже тепло, а в музеї панував спокій і прохолода. Він розповідав про все — про історію, котів, природу, риболовлю. І що важливо, він не просто розповідав, а й слухав мене, коли я ділилася своїми думками».
Невеликий час спілкування з Григорієм став для Руслани дуже важливим. Вони ставали друзями, обмінюючись листами і спогадами. Григорій Володимирович був не тільки глибоким знавцем історії, а й справжнім другом, який завжди був готовий вислухати і дати пораду. «Я завжди намагалася допомогти йому, коли він говорив про свої проблеми, про здоров’я, але він часто відповідав, що все «розрулить», — пише Руслана. — І хоча його відхід став для нас важким болем, я вірю, що його душа знайде спокій».
Зараз, коли пройшло 40 днів з того часу, як Григорій пішов у засвіти, пам’ять про нього не згасає. Світла пам’ять живе в музеї, в історіях і в серцях тих, хто знав цю людину, справжнього професіонала своєї царини.
Катерина База, «Місцеві медіа»