Навесні 1847 року в Київському університеті чекали нового викладача малювання – Тараса Шевченка. Та поет так і не став до роботи: його заарештували у справі Кирило-Мефодіївського братства. Місце, що звільнилося, обійняв інший художник – уродженець Коропа Гаврило Васько. Сьогодні його ім’я майже забуте, хоча саме він залишив нам цілу галерею облич українських гетьманів.
Народився Гаврило Андрійович Васько 1820 року в Коропі, у міщанській родині «податного звання» – тобто з обмеженими правами, далекій від світу мистецтва. Малювати він почав сам, без учителів, і цей хист зрештою привів коропського хлопця до Петербурга.
У 1844 році Васько завершив навчання при Петербурзькій академії мистецтв – головному художньому осередку імперії. Перед ним відкривалася дорога професійного живописця.
Повернувшись в Україну, Васько прийшов до Київського університету Святого Володимира. Посаду викладача рисунка й живопису він обійняв 11 серпня 1847 року – ту саму, яку незадовго до того готували для Тараса Шевченка.
На цій кафедрі Васько пропрацював понад п’ятнадцять років, до листопада 1863-го. Він не лише навчав студентів, а й опікувався університетською художньою колекцією, займався реставрацією картин. Через його руки пройшло не одне покоління київських поціновувачів мистецтва.
Найважливіший слід Васько лишив не в аудиторіях, а на полотні. Для колекції українських старожитностей Василя Тарновського він створив серію портретів козацьких гетьманів – Сагайдачного, Виговського, Тетері, Ханенка, Брюховецького, Многогрішного.
Це не були портрети з натури – гетьмани жили за два століття до художника. Васько працював на основі давніх мініатюр і збережених зображень, відтворюючи обличчя тих, хто творив історію Гетьманщини. У часи, коли українська минувшина систематично витіснялася на манівці, така галерея була тихим, але виразним актом памʼяті.
Сучасні дослідники окремо вивчають київський період Васька – його п’ятнадцять років на університетській кафедрі та роботу з музейною колекцією. Постать, яка довго лишалася в тіні гучніших імен, поступово повертається в історію українського мистецтва XIX століття.
Колекція Тарновських, для якої працював Васько, була однією з найбагатших приватних збірок української старовини. Згодом вона лягла в основу Чернігівського історичного музею, що й донині носить імʼя Василя Тарновського. Так роботи коропського майстра стали частиною національної спадщини.
Писав Васько й портрети сучасників – зокрема представників роду Томар (1847). Був у нього й брат-художник, Іван Васьков, теж портретист і педагог. Мистецтво стало родинною справою.
Парадокс долі Васька в тому, що, лишивши нам десятки облич, власного він не зберіг. Достеменно невідомо навіть, коли художник помер: одні джерела називають 1866 рік, інші – що він жив після 1887-го. Портрета самого Гаврила Васька не збереглося.
Та лишилося головне – його гетьманська галерея. Обличчя Сагайдачного й Виговського, які сьогодні дивляться на нас із підручників та музейних залів, нерідко мають саме той вигляд, який надав їм коропський художник.
P.S. Якщо у вашій родині збереглися старі світлини Коропа, перекази чи документи про земляків, що прославили край – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot