У березневу ніч 1672 року, коли змовники ламали двері гетьманської резиденції в Батурині, Василь Многогрішний робив те, чого від нього ніхто не чекав. Він утікав. Переодягнувся в чернечу рясу, дістався човна і поплив Десною вниз – через рідний Короп, повз Чернігів, далі Дніпром до Києва. Сховався в Братському монастирі під вигаданим імʼям. Але ректор Києво-Могилянської академії Варлаам Ясинський видав його московському воєводі. Так закінчилося вільне життя Чернігівського полковника і почалася двадцятирічна сибірська сага.
Василь Ігнатович – молодший брат гетьмана Демʼяна Многогрішного. Народився в Коропі, в родині посполитого Ігната. Троє братів – Демʼян, Василь і Сава – піднялися з низів козацького суспільства до найвищих урядів Гетьманщини. Справжнє прізвище родини – Ігнатовичі, або Шумейки. «Многогрішний» – зневажливе прізвисько, яке закріпилося за Демʼяном з легкої руки його ворогів.
Коропський козак
Короп XVII століття – не просто сотенне містечко Ніжинського полку. Тут виробляли порох і ядра для генеральної артилерії козацького війська. Усі податки Коропської сотні йшли на утримання цього арсеналу. Містечко підпорядковувалося безпосередньо гетьману, і це пояснює, чому саме з Коропа вийшла родина, що дала Гетьманщині гетьмана, двох полковників і наказного гетьмана.
Василь починав як хорунжий Ніжинського полку (1664–1668). Коли у грудні 1668 року його брат Демʼян став гетьманом, Василь отримав нові можливості. У 1668 році очолив козацьке посольство до Москви – ознака високої довіри. Наприкінці 1670 року, коли Демʼян тяжко захворів, рада старшини без суперечок проголосила Василя наказним гетьманом. У 1671-му він став Чернігівським полковником – одним із найвпливовіших в Гетьманщині.
Це був відвертий непотизм. Демʼян роздавав уряди родичам: Василь – Чернігівський полковник, третій брат Сава Шумейко – Стародубський. Козацька старшина це бачила і запамʼятала.
Монастир і зрада
Ще до гетьманства брата, у 1666 році, Василь разом із архієпископом Лазарем Барановичем заснував Пустинно-Рихлівський Миколаївський монастир. Обитель постала в урочищі Рихли – на найвищій точці Чернігівщини, 212 метрів над рівнем моря. Василь збудував деревʼяний храм, придбав поля, озера, три млини, організував дві переправи через Десну. Монастир проіснував до 1922 року – більша частина споруд знищена вибухівкою у 1930-х. З 2006 року обитель відновила статус монастиря, з 2019-го діє як жіночий.
Демʼян за три роки гетьманування нажив чимало ворогів. Генеральний суддя Іван Самойлович, генеральний писар Карпо Мокрієвич, генеральний обозний Петро Забіла – уся верхівка старшини змовилась проти нього. Звинувачення налічували 37 пунктів. Один із змовників казав: «Якби ми записали всі докази Демкової зради, то не помістили б усього не тільки на аркуші, але і на воловій шкурі». Головний аргумент – Демʼян нібито вів таємні переговори з правобережним гетьманом Дорошенком і хотів перейти під турецький протекторат.
У ніч із 12 на 13 березня 1672 року змовники увірвались до резиденції в Батурині. Демʼян рвався до рушниці, відбивався шаблею, був поранений пістолем і закутий у кайдани. Василь встиг утекти – але ненадовго.
Від ешафоту до Сибіру
28 травня 1672 року обох братів вивели на Болотну площу в Москві для страти. Кат уже стояв напоготові. В останню мить гінець привіз царську грамоту – страту замінили довічним засланням. Демʼяна відправили до Селенгінська в Забайкаллі. Василя – до Красноярського острога на Єнісеї. Племінника Михайла – до Якутська. Родину розкидали по найвіддаленіших кутках Сибіру.
Пʼять років Василь просидів у красноярській вʼязниці. У вересні 1679 року все змінилось. Обʼєднане військо єнісейських киргизів і джунгарів під командуванням князя Іренека оточило Красноярськ. Ворог спалив 16 сіл і пішов на штурм. Красноярські козаки самовільно звільнили Василя з камери і доручили командувати обороною. «Не щадячи голови своєї» – так згадували пізніше – він керував артилерією і відбив штурм. Місто вціліло.
Після цього цар зняв обвинувачення і надав Василю чин «сина боярського» з високим окладом. Колишній вʼязень став козацьким атаманом і командиром. У 1692–1693 роках він очолив похід проти тубинських киргизів – останню відому військову операцію у своєму житті. А перед смертю купив за власні кошти будинок у Красноярську і перетворив його на притулок для немічних і старців.
Памʼять
Василь помер близько 1694 року в Красноярську. Його брат Демʼян прожив ще десять років у Селенгінську і закінчив життя ченцем. Обидва так і не повернулися до Коропа.
У Коропі є провулок Многогрішного. На офіційному сайті громади обох братів згадують серед визначних уродженців. Пустинно-Рихлівський монастир – заснований Василем у 1666 році – діє як жіночий монастир. Але окремої статті, окремого памʼятника, окремої меморіальної дошки Василю – немає. Він залишається в тіні старшого брата, хоча його сибірська історія – оборона Красноярська, реабілітація, притулок для старців – варта окремої памʼяті.
Ігнатовичі-Шумейки з Коропа. Троє братів, що піднялися до вершин козацької влади – і впали з них. Наші.
Джерела:
– Василь Многогрішний – Вікіпедія
– Демʼян Многогрішний – Encyclopedia of Ukraine
– Пустинно-Рихлівський монастир – Велика українська енциклопедія
– Історична довідка Коропської громади
– «Гріхи» Демʼяна Многогрішного – блог «На скрижалях»
Світлини: Wikimedia Commons (public domain, CC BY-SA 3.0, CC BY-SA 4.0)
P.S. Шановні читачі, якщо маєте у своїх архівах старі фотографії Коропа, документи козацької доби або будь-які матеріали, повʼязані з родиною Многогрішних – надсилайте на наш Telegram-бот: https://t.me/mmedia_addnews_bot. Залишайте опис та приблизну дату. Публікуватимемо і нагадуватимемо про історію краю.