Восени 1888 року сімнадцятирічний випускник Кам’янець-Подільської чоловічої гімназії Микола Бурачек їхав до Києва вступати в університет. Малювати його вчив старий гімназійний учитель із коропської родини Васьків – людина, чиє прізвище сьогодні не знайдеш у жодному підручнику з історії мистецтва. Через десятиліття Бурачек стане знаменитим пейзажистом, і в спогадах поверне вчителеві борг.
Іван Андрійович Васьков народився 1814 року. Він був старшим братом Гаврила Васька – того самого коропського живописця, який 1847 року обійняв у Київському університеті посаду вчителя рисунка після того, як заарештований у справі Кирило-Мефодіївського братства Тарас Шевченко так і не став до роботи.
Різні прізвища в рідних братів – не помилка. Дослідники пояснюють це свавіллям тодішніх писарів, кожен з яких дотримувався власного правопису.
Далі шляхи братів розійшлися так, як розходяться дороги в родинах, де хтось мусить заробляти.
Іван навчався в Київському університеті. 1836 року він здобув фах учителя малювання і чистописання у повітових училищах – і поїхав учителювати. Спершу Глухівське повітове училище, потім Чернігів, Кам’янець-Подільський, Київ.
Коропське краєзнавче видання переказує ще одну версію його юності: буцімто вчився він у Петербурзі, в Академії мистецтв, разом із Шевченком. Але автор тут же чесно застерігає, що йому, можливо, приписали факти біографії молодшого брата. Ця версія так і залишилася непідтвердженою.
1857 року рада Санкт-Петербурзької академії мистецтв надала Васькову звання вчителя малювання в гімназіях – і від 1859-го він став учителем малювання й чистописання Кам’янець-Подільської чоловічої гімназії. Там він пропрацював понад чверть століття.
Він писав портрети. Портрет генерала Маєвського 1837 року, портрет Політковського у сорокових, «Жіночий портрет» 1847-го, портрет дружини байкаря Леоніда Глібова.
Це майже все, що відомо. Жодна з цих робіт не має цифрової копії – їх не побачити в інтернеті, як не побачити й самого Васькова: його власного портрета не існує.
Причину, чому художник, здатний на такі роботи, не залишив по собі більшого, коропська книжка називає без евфемізмів: «Постійні турботи за „шматок хліба“ для сім’ї не дали йому можливості повністю віддатись живопису, і його творчість залишилась майже невідомою».
За цим сухим рядком – півстоліття за вчительським столом: від першого призначення 1836 року до останньої згадки про нього. Малювання в тодішній гімназії було предметом другорядним, у розкладі його ставили поруч із краснописом, і вчитель малювання отримував відповідно.
Тут варто сказати, що й молодшому братові пощастило не набагато більше. Для музею Василя Тарновського Гаврило Васько написав цілу серію портретів історичних діячів України – вона не збереглася. Обидва брати з Коропа працювали в той спосіб, у який працює більшість: чесно, довго, а потім час забирає зроблене. Різниця тільки в тому, що ім’я молодшого встигли записати.
Сам Короп ХІХ століття був містечком, яке давало країні несподівано багато людей. Звідси родини Кибальчичів і Сільчевських, звідси брати Євдоким та Макар Стовпцови, коштом яких у місті звели Успенську церкву. Васьки в цьому переліку – родина, що дала одразу двох художників.
Але саме з тих уроків вийшов Микола Бурачек.
Син поштмейстера, він потрапив до кам’янецької гімназії дитиною, перші уроки малювання дістав від батька, а тверду руку – від Васькова. Після гімназії був Київський університет, виключення за студентські заворушення, заслання, потім театр, Краківська академія мистецтв, майстерні Матісса в Парижі, а 1917 року – співзасновництво Української академії мистецтв, де він очолив кафедру пейзажу. Його «Реве та стогне Дніпр широкий» знають ті, хто ніколи не цікавився малярством.
Уже заслуженим діячем мистецтв Бурачек напише про свого гімназійного вчителя: «Мій перший вчитель поклав певні і тверді підвалини рисунка і пошану до нього. За пошану до рисунка, що на світанку моєї художньої діяльності заложив мені старий учитель, я йому вдячний».
Остання документальна згадка про Івана Васькова датується 1889 роком – роком, коли його учень уже вилетів з університету й починав власне доросле життя. Коли й де помер учитель, не встановлено досі.
А одна його картина залишилася вдома. «Жіночий портрет» зберігається в Коропі, у родині Кобців – за свідченням книжки коропської бібліотекарки й краєзнавиці Валентини Михайленко.
Двоє братів з однієї родини: молодший потрапив у підручники, старший – у чужі спогади. Другий шлях коротший, але без таких, як Васьков, у підручниках не було б кому з’являтися.
Джерела:
Вікіпедія, «Васьков Іван Андрійович» – https://uk.wikipedia.org/wiki/Васьков_Іван_Андрійович
Вікіпедія, «Васько Гаврило Андрійович» – https://uk.wikipedia.org/wiki/Васько_Гаврило_Андрійович
Вікіпедія, «Бурачек Микола Григорович» – https://uk.wikipedia.org/wiki/Бурачек_Микола_Григорович
Валентина Михайленко. Короп: Популярні нариси. – Чернігів: ПКФ «Ранок», 2009 – https://libkor.com.ua/php/fulltext_files/Carp.pdf
Митці України: Енциклопедичний довідник. – Київ: УЕ імені М. П. Бажана, 1992. – С. 106
Наша стаття про Гаврила Васька – https://nashkorop.mmedia.com.ua/vasko-havrylo-korop/
Світлини: з Вікімедіа Коммонз та української Вікіпедії
P.S. Якщо у ваших родинних архівах збереглися старі коропські світлини, портрети роботи місцевих художників чи будь-які згадки про родину Васьків – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot
«Наш Короп» / «Місцеві медіа»